Це ще безліч практик, уроків на природі, а також справжніх походів. Сучасне життя відриває людину від природи, прив’язує її до різноманітних технічних приладів, та це поступово забирає в неї життєві сили. Тож ми час від часу покидаємо наші затишні домівки й вирушаємо в походи. Там ми тренуємо такі необхідні нам навички, які важко отримати в класних кімнатах.

 Перший похід – у кінці першого класу. Хоч батьки чекають десь недалеко, та діти САМІ без них вирушають з учителем до лісу, несуть свої маленькі рюкзачки та шукають або захований «скарб», або таємниче послання, або затишну галявину. Головне – дійти до цілі!

 А далі, кожен рік ми відкриваємо нові місця у своєму оточенні та нові можливості свого характеру, зав’язуємо нові дружні стосунки, краще розуміємо один одного, і , що дуже важливо, – зміцнюємо свою шкільну спільноту, вчимося бути відповідальними. А в старших класах вже не вчитель веде учнів, а вони самі організовують свій похід і запрошують учителів як гостей. І тоді стає очевидним, що діти виросли, стали самостійними, і їх вже можна відпускати у незвіданий великий похід - у доросле життя.

 В минулі роки ми їздили й ходили всією Україною. Тепер війна дуже обмежила наше пересування, та все ж таки нам вдалося для мандрівок знайти час, безпечні місця. А також надійних дорослих помічників, які подарували дітям можливість пережити радості, подолати труднощі  й просто побути на природі. Нам відкривали свої обійми Карпати та Прикарпаття, підйоми та спуски, річки та водоспади. А учні 7 класу традиційно для цього віку випробовували себе в захопливому сплаві на байдарках Дністром.

Тож, мріймо про нові походи по рідній, мальовничій, вільній Батьківщині. Слава Україні!