Як жити, як комунікувати з людьми, стати частиною нового колективу, бути корисним?

Такі питання завжди стоять перед випускниками школи. І більшість з них – не про те, як щось нове вивчити, бо над цим вони працювали всі 11 років, а про те, як  подорослішати.

В цьому  учням вальдорфських шкіл допомагає  соціальна практика, що традиційно відбувається в одинадцятому класі. Учні на певний час перетворюються з «тих, хто бере» на «тих, хто дає». Головна задача – навчитися взаємодіяти з людьми так, щоб зробити для них щось корисне, підтримати їх, допомогти. Чи це слушна ідея – витратити частину свого часу та сил на когось?

Відповідь дають самі старшокласники, діляться своїм новим досвідом.

Ксюша:

«В цьому році соціальна практика  через війну відбулася у нас не так, як завжди.  Ми проходили практику прямо  у нас в школі. Були присутні на уроках в молодших класах, спостерігали за процесом навчання та допомагали вчителям. Це була можливість подивитися на дітей (на прикладі праці вчителя) з іншого боку — вже як дорослої особистості. Цікаво було порівнювати відчуття себе як дитини, учениці молодшої школи, та учениці одинадцятого класу. Я змогла подивитися новим поглядом на старі речі. Як вчитель взаємодіє з дітьми? Яка атмосфера в класі? Як я переживала цей досвід у 9 років, а як зараз? Така комунікація  єднає, створює дружнє комьюніті, та зв'язок між старшокласниками та молодшою школою. А найголовніше  - надає неоціненний досвід».

Настя:

«Соціальна практика - це важливий досвід у переході до дорослого життя. Працюючи з дітьми, я зрозуміла, наскільки це складно - нести відповідальність за інших. І хоча праця з дітьми дуже втомлює, та кожного разу хочеться повертатися назад до дітей, згадуючи позитивну реакцію дітей на тебе і на те, як вони раді знову тебе зустріти. Цей досвід дав мені можливість повірити у свої сили.  Якщо я змогла взяти частинку відповідальності за цих дітей, то зможу взяти й відповідальність за своє життя».

Сіяна:

 «Ці два тижні  дійсно навчили мене, як організовувати соціум. Особисто я витрачала багато енергії, щоб діти мене почули й слухались, (попри те, що вони достатньо  дисципліновані для свого віку). І це змусило мене замислитись, скільки роботи залишається не поміченою, або не достатньою вшанованою. Але, попри незвичність та іноді й складність роботи, я отримала багато позитивних емоцій і роздумів».

Іван:

«Практика навчила мене відповідальності. Коли виводиш дітей на вулицю гуляти, відповідальність за них на тобі. Ти повинен дивитися за ними, не відпускати зі свого поля зору.  Я навчився комунікувати з дітьми, та щось пояснювати їм».