Вчитися бачити світ в його дивовижних формах -

це одна з задач  початкової школи. Крок за кроком діти занурюються у світ звивистих ліній, які то замикаються, то відкриваються, або ростуть, змінюються, перетворюються в інші форми. Щоб краще їх запам’ятати, діти їх малюють, викладають  нитками й стрічечками, а можна  навіть виліпити їх з тіста, а потім запекти. Ну й, звісно, - з задоволенням з’їсти.

Щоранку, після ритмічної частинки, влаштовували виставку робіт. Розглядали класні форми минулого дня й домашні роботи. Обговорювали,  який жест несе кожна форма, які переживання викликає, які кольори в ній переважають.

А ще – бралися за руки та утворювали веселе рухливе коло, що  само закручувалось, петляло, зав’язувалось вузликами та всім посміхалося. Форма починала жити своїм окремим життям й складно було здогадатися, у яку конструкцію вона за мить перетвориться. Головне – діти прожили ці зміни, відчули на собі можливості геометричних побудов,  доторкнулися до основ краси світу.

Підсумковою роботою епохи форм став похід до Музею Івана Гончара. Діти вперше разом відвідали музей. Спочатку треба було уважно розглянути експонати, підмітити цікаві деталі та не забувати про  правила поведінки в музеї. На виставлених зразках діти з радістю впізнали численні форми, які вони малювали на уроках.

Отримали завдання - знайти одну чотиричасткову форму на вишиванці або рушнику та відтворити її. Діти  працювали з захопленням, помічали безліч дрібниць й особливостей у вишивці. Вони звернули увагу, що більшість експонатів оздоблені вишивкою гладдю. Дізналися також, що спочатку люди вишивали саме гладдю, а вишивка хрестиком — це порівняно новий спосіб.

Цей похід став безперечно цікавим і важливим досвідом для всіх нас.